До 180-річчя від дня народження Михайла Старицького

 

    

 Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у родині дрібного поміщика-дворянина, відставного ротмістра в с Кліщинці на Полтавщині. Рано осиротівши, виховувався під опікою дядька — В. Лисенка, двоюрідного брата його матері, разом з М.   Лисенком — майбутнім видатним композитором.

Щира і міцна дружба зав′язалася між двома двоюрідними братами – Михайлом Старицьким та Миколою Лисенком. Батько української класичної музики та корифей українського театру проводили безліч часу разом.

 Першою спільною оперою стала «Гаркуша» – п′єса за текстом Олекси Стороженка.                   М. Старицький складав лібрето, а М. Лисенко – музику в дусі українських народних мелодій. На жаль, оригінал опери не зберігся.

У 1861 році Старицький повертається до рідного села, щоб отримати батьківський спадок.  Тоді він і закохується. На вечорницях його вразила врода селянки Степаниди. Маючи чесні наміри, він пішов до неї додому і попросив у батька дозволу про зустріч. Як виявилося, дівчина була зарученою. Їй і присвятив Старицький рядки:

«Ніч яка, Господи, місячна, ясная, зоряна,

видно, хоч голки збирай.

Вийди коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай…».

Слова поклав вперше  на музику М. Лисенко, хоча всесвітньо відомою пісня стала з мелодією Андрія Волощенка та Василя Овчиннікова. Тепер композицію багато хто вважає народною.

Нещасливе кохання стало причиною хвороби Старицького. Лисенки переживали за небожа, доглядали. Серед них була й юнка Софія, яка приходилася троюрідною сестрою. 15-літнє дівча закохалося у Старицького, і той відповів їй взаємністю.

Обвінчав молодят батюшка із сусіднього села. Та в метриці довелося додати пару років нареченій.

40 років прожило подружжя в мирі та злагоді, народили доньок – Ольгу (померла від тяжкої хвороби в 11 років), Марію, Оксану та Людмилу (обидвох переслідували енкаведисти за націоналістичні погляди та любов до України, зрештою заарештували та вивезли до Казахстану. Дорогою Людмила тяжко захворіла і померла, де похована – невідомо. Оксана, кажуть, померла за рік у таборах).

Варто відзначити, що перша українська професійна трупа під керівництвом Михайла Старицького з'явилася завдяки зустрічі у Києві письменника і М. Лисенка з організаторами Єлисаветградського аматорського гуртка М. Кропивницьким і М. Садовським.

Михайло Старицький артистам щойно народженого українського театру встановив гонорари за розцінками імператорських труп. Гроші на виплати гонорарів, як і на розвиток театру в цілому, у нього були після продажу свого маєтку у Карпівці. Власне, він і здійснив цей продаж заради театру.

Справі розвитку українського професійного реалістичного театру М.Старицький віддав понад десять років праці як керівник і режисер трупи, з якою він побував у багатьох містах – у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі, Варшаві, Вільно, Мінську та інших.

У трупі Старицького брали участь видатні українські артисти: М.Л.Кропивницький, М.К.Садовський, І.К.Карпенко-Карий, П.К.Саксаганський, М.К.Заньковецька, М.К.Садовська, Г.П.Затиркевич та інші.

"За двома зайцями" – найбільш відома п’єса Михайла Старицького, неодноразово ставилась у багатьох театрах не тільки України, але й інших країн, а у 1961 році за нею було знято однойменний фільм, що став хітом радянської кіноіндустрії.

«Рада» — український альманах у двох випусках (1883, 1884), упорядкований і виданий М.Старицьким у Києві.

Тут були надруковані, зокрема, поезії Б.Грінченка, П.Куліша, Я.Щоголева, Олени Пчілки, М.Садовського; оповідання І.Тобілевича («Новобранець») і Ганни Барвінок; повість І.Нечуя-Левицького «Микола Джеря»; роман П.Мирного «Повія».

1893 року через хворобу серця йому довелося вийти із театральної трупи. В цей час він активно починає займатися літературною творчістю.

Література була єдиним джерелом прибутку в останні роки життя Михайла Старицького. Серед творів, які він написав, є і поетичні, і прозові: роман-хроніка «Богдан Хмельницький», історичні романи «Руїна», «Останні орли», «Розбій­ник Кармалюк», повісті, оповідання та кількасот перекладів.

   Пропагуючи українські п'єси, М.Старицький несподівано потрапив під удар оборонців української культури, які жорстко критикували його за переклади українською мовою Пушкіна і Крилова, Лермонтова і Некрасова, за ведення в українську мову неологізмів, які сьогодні є невід'ємною її частиною. Важко повірити, що на засновника першого українського театру нападали за такі слова, як "мрія", "байдужість", "нестяма", "страдниця" і багато ін.

Не менш жорсткій критиці Старицький піддавався за публікацію частини творів російською мовою в російській періодиці.

Через постійні сутички з цензурою та заборони вистав і нападки "критиків - поборників чистоти української мови" здоров'я його було підірвано, і він помер у 1904 р.

https://chtyvo.org.ua/authors/Starytskyi/  

За цим посиланням ви знайдете твори, написані М.Старицьким, в електронній бібліотеці «Чтиво»