Семен Скляренко - майстер історичного роману

 

   

Семен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині, в родині зубожілого селянина. Навчався в місцевій школі, потім — у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою. A пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій газеті “Голос труда” було надруковано його перший твір — вірш “Гімн праці”.

 Після закінчення гімназії наприкінці 1919 року юнак повертається до рідного села, працює бібліотекарем, учителює, водночас друкується в періодичній пресі. Його поезії, нариси, оповідання публікуються в київських газетах “Більшовик”, “Селянська газета”, альманасі “Вир революції”. У Проорівці доклав багато зусиль, щоб вберегти бібліотеку Михайла Максимоича, зберегти дуб Шевченка.

  Після армії працює відповідальним секретарем окружної газети "Радянська думка" в Черкасах (нині в цьому приміщенні – редакція газети "Черкаський край"). У 1927 році Скляренко переїздить до Києва, працює в республіканських газетах та журналах.

 У роки Другої світової війни Семен Скляренко був військовим кореспондентом, нагороджений
орденами і медалями. У післявоєнні роки продовжував письменницьку працю.

     Кращі оповідання і мініатюри, написані Скляренком у роки війни, ввійшли до збірки «Рапорт» (1945).

  Визначним досягненням історичної романістики 1950—60-х років стали твори С. Скляренка «Святослав» (1959) і «Володимир» (1962). С. Скляренку не судилось завершити трилогію з історії Київської Русі — написати роман про Ярослава Мудрого: 7 березня 1962 року талановитого романіста не стало. 

  Його книжки розповідають про вагомі й значні події становлення Київської держави в Х—ХІ століттях, про наші коріння і витоки. Для того щоб занурити читача в атмосферу того далекого часу, автор ретельно вивчав першоджерела: легенди, літописи, оповіді — все те, що допомогло йому показати, що героїчна історія, знати яку цікаво і потрібно, є матір’ю нашої сучасності.

У романі «Святослав» описаний дивовижний світ Київської Русі епохи мудрої княгині Ольги та її сина Святослава (942—972), чиє життя простежується письменником від юнацьких років до його трагічної загибелі. Великий князь Київський, визначний політичний діяч і воєначальник, він зображений автором живою людиною зі своїми сумнівами, мріями, болем та любов’ю до ключниці Малуші, яка народила йому сина Володимира, майбутнього хрестителя Русі.

   Поряд з постатями князя Святослава і княгині Ольги читач побачить на сторінках роману воїнів Русі ,  воєвод і простих людей.

На сторінках цієї книги автор розповідає про великі та значні справи, які випали на долю українського князя Володимира, сина Святослава. Розповідається про ті часи коли брат ішов на брата, земля на землю та гроза стояла над Київською Руссю. Сторінки особистого життя Володимира і близьких йому людей належать до найбільш хвилюючих, в романі який цікаво та правдиво розповідає про давноминулі часи.